Енцикліка "Caritas in veritate" (підсумок)

 «Любов у істині, яку Ісус Христос засвідчив Своїм земним життям і, передовсім, Своєю смертю і воскресінням, є головною рушійною силою правдивого розвитку кожної особи і цілого людства», – цими словами розпочинається третя енцикліка Папи Венедикта XVI, присвячена темі цілісного розвитку.

У вступній частині Вселенський Архиєрей заторкує богословські підвалини згаданої теми, пригадуючи, що «caritas», тобто милосердна любов, є головним шляхом соціальної доктрини Церкви, однак розвиток потребує також й істини. «Християнство любові, позбавлене правди, може легко замінитись у збір добрих почуттів, корисних для суспільного співжиття, але маргінальних», – попереджає Папа. Соціальне діяння, якщо позбавлене істини, попадає у сваволю приватних інтересів.

Далі Венедикт XVI зупиняється на критеріях морального діяння, що випливають із “любові у істині”, якими є справедливість і спільне благо. Кожен християнин покликаний до любові також і в суспільному житті. Церква не пропонує технічних розв’язок, як чинити, але сповняє місію істини, закликаючи до формування суспільства, відповідного до гідності і покликання людини.

Перший розділ енцикліки присвячений аналізові енцикліки Папи Павла VI «Populorum Progressio» (Розвиток народів), у сорокову річницю якої вийшов у світ документ «Caritas i veritate». Венедикт XVI, йдучи за своїм попередником, пригадує, що без перспективи вічного життя людський прогрес позбавлений віддиху, без Бога розвиток стає негуманним.

У другому розділі Вселенський Архиєрей розглядає тему людського розвитку у наші часи. Він зазначає, що вигода, як єдина ціль, що не оглядається на спільне благо, загрожує зруйнувати багатства і спричинитися до убогості. Папа підтверджує це конкретними прикладами із сучасного життя, зазначаючи, що криза зобов’язує наново спроектувати наш шлях, а головним капіталом, про збереження і оцінення якого необхідно подбати, є людська особа у своїй цілості.

«Братерство, економічний розвиток і громадянське суспільство» – така назва третього розділу енцикліки, який розпочинається похвалою досвіду дарування, який сьогодні не знаходить належного визнання. Витіснивши етичні спонуки з економічного життя, людина почала надуживати економічними засобами, однак, для правдивого розвитку вона потребує простору безкорисливості. «Без внутрішніх форм солідарності і взаємного довір’я, – попереджає Венедикт XVI, – ринок не може повністю звершити свою економічну функцію». Ринкові стосунки не повинні перетворитися на місце надужиття сильніших за рахунок слабших, а актуальна криза унаочнює, що неможливо применшити роль традиційних принципів соціальної етики, якими є прозорість, чесність і відповідальність. Розділ закінчується оцінкою сучасного стану явища глобалізації.

Четвертий розділ енцикліки розглядає тему розвитку народів, прав і обов’язків та відповідальності за навколишнє середовище, а п’ятий заторкує питання співпраці людського роду, адже розвиток народів є нерозривно пов’язаний із визнанням того, що всі ми є однією великою родиною.

Останній, шостий розділ, сконцентрований над темою «Розвиток народів і техніка». Папа перестерігає людство перед надмірним покладанням надії на “чудеса технології”, а також вказує на проблемні з точки зору моралі ділянки сучасної науки, зокрема, в галузі біоетики, які загрожують гідності людської особи.

У заключній частині енцикліки «Любов у істині» Венедикт XVI підкреслює, що розвиток потребує християн, які в молитві підносять руки до Бога, потребує любові і вибачення, самозречення, прийняття ближнього, справедливості та миру.