15 - 16 січня 2007 року Івано-Франківська (Станіславіська) Духовна Семінарії імені Священномученика Йосафата, буде велично святкувати 100 річний ювілей від дня заснування. Дана  духовна інституція  за час свого існування підготовила велике число священиків, значна частина із яких поклала своє життя на вівтар справедливості і ніколи не зрадила тим моральним принципам правди, яких були навчанні у Семінарії.

Ці  люди – герої,  стали  мужнім  фундаментом, на  якому  сьогодні  розбудовується  Греко - Католицька  Церква  на  Україні  та поза її межами.

Багатьох  проголошено  блаженними , але  скільки  ще  на  сьогоднішній  день  є  вірних  синів  і  дочок  нашої  Церкви  про  яких  не всі  знають,  або  знають  дуже  мало.

Після  Львівського  псевдо-собору  1946, коли  вщент  були  розгромлені  духовні  інституції та сама УГКЦ, перед  єпископами, священиками, монахами і монахинями, місіонерами, викладачами – богословами,  постало  велике питання – прийняти  православ’я  або  розділити  участь  українських  патріотів  у переслідуванні та  засланні.

Виховані в  дусі  католицької  віри  святого  Володимира  Великого, більшість  з  них  залишились  вірними  Апостольському  Престолу та своїй совісті.

Одним  із багатьох вірних  синів  нашої  Церкви  є  доктор  Богослов’я, професор, останній передвоєний ректор  Станіславівської  духовної  семінарії – о. Авксентій  Бойчук, який  народився  в  с. Іване – Пусте, Борщівського району, Тернопільської області.

Він  був  шостою  дитиною  у  батьків, але  першим  з  тих, хто  залишився  жити. Юнак мав  невичерпну  енергію  і  виявився  щирим  та  надто  обдарованим, здібним  і  кмітливим.

Батько  віддає  його  на  навчання до Львівської  академічної  гімназії, пізніше він вступає  до Станіславівської  семінарії (яку він називав своїм другим домом), а після цього до Віденського університету, де отримав ступінь доктора Богослов’я і вивчив п’ять іноземних мов.

З австрійської столиці богослов повернувся до рідної семінарії і з 1917 аж до  1944 років займав посаду ректора Станіславівської Духовної Семінарії.

Цей самовідданий католицький богослов був і педагогом і організатором. Ніколи не цурався чорної роботи, власноручно забезпечив аудиторії електроенергією,  також був столяром і електриком та старався про все необхідне для повноцінного функціонування закладу.

Маючи ораторський хист, часто виступав на вічах, був обраний  віце-президентом земельного банку «Гіпотетичного» у Львові, заступником інституту «Фонд Єпархіальний» і Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії у Станіславові.

В 1944 році був арештований, та відбув довголітнє ув’язнення. З таборів повернувся, у своє рідне село, змучений, але нескорений у правоті Христової  віри. Пильне око тодішній каральних служб завжди пильнувало та стежило за цією великою людиною, щоб могти підкорити його сильну віру і могутнє серце великого борця.

Як свідчать односельчани, що із усіх куточків землі до отця Авксентія надходили листи, в яких відчувалася велика любов і підтримка як друзів так і вихованців – семінаристів, яких виховав дуже багато.

З плином часу, отець-ректор,  став знемагати відчувати час свого кінця; попрощавшись із рідними і близькими 1 серпня 1971 року, недільного серпневого вечора, ангел смерті розпростер  над ним свої крила і він став перед  престол Всевишнього.

Проте, ідея цього славного мужа не пропала і нині ми можемо ще раз впевнитись у тому, що кров мучеників стає насінням для християн. Так і кров цього праведника стала насінням, що сьогодні у Івано-Франківській Духовній Семінарії імені Священномученика Йосафата навчається  253 семінаристи із 9 Єпархій та Екзархів нашої Церкви, Білоруської Греко-Католицької Церкви, які готуються до священничого служіння не тільки в Україні, але далеко за її межами.

Про цього  великого Ректора можна промовити словами Святого Апостола Павла: «Я боровся доброю борнею, скінчив біг -  віру зберіг» (ІІ Тимотея 4,7).

о.д-р Олег КАСЬКІВ
Ректор Семінарії

Вгору