Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40).

Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закінчення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: «Утробу Дівичу освятив Ти Різдвом Твоїм». Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Крім того, над первородним хлопчиком 40 дня відбувався ще обряд пожертвування Богові і його відкуплення. Той, хто повинен був освятити й викупити всіх людей, дозволяє, щоб найперше сам був посвячений Богові і викуплений. «Предвічний Бог, — каже литійна стихира, — що колись на Синаю дав закон Мойсеєві, сьогодні являється як Дитина. Як Творець закону Він виповняє закон, і по закону приноситься у храм і дається старцеві».

На окрему увагу заслуговує тут ще зустріч Божого Дитяти і його Пречистої Матері з праведним Симеоном. Святий Лука каже, що Симеон «був праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерті перш, ніж побачить Христа Господа» (2, 25-26). За Божим просвіщенням Симеон у Дитятку Ісусі пізнає Месію, бере Його на свої руки і гарною молитвою дякує Господеві Богу за ласку, що його очі побачили обіцяного Спасителя. Наша Церква відправу вечірні кожного разу завершує молитвою Симеона «Нині відпускаєш». Старець Симеон пророкує Пресвятій Богородиці її майбутню жертву і терпіння задля Ісуса Христа.

Згідно з книгами, Симеон дуже довго чекав виконання пророцтва — він прожив близько 300 років, поки в цей день не прийшов до храму, натхненний Духом Святим. Побачивши Марію з немовлям, святий Симеон узяв Ісуса на руки зі словами: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму, з миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля». Марії ж він сказав таке пророцтво: «Се, лежить Цей на падіння і на повстання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, і Тобі меч душу прошиє самій, — щоб відкрились думки багатьох сердець». У той же день святий старець відійшов у вічність, осяяний радістю від зустрічі з сином Божим. А Ісуса в храмі побачила ще одна свята — пророчиця Анна. Вона також впізнала в дитинці Спасителя і, привітавши його, вирушила до Єрусалиму — розповісти людям про його прихід.

Коріння празника сягають давніх часів. В Єрусалимській Церкві це свято існувало вже у IV ст. З Єрусалиму воно перейшло і в інші Церкви. Та його торжественне святкування на Сході й Заході почалося не одночасно.

Торжественне встановлення святкування Стрітення на Заході одні приписують папі Галасію, інші — папі Григорію Великому. Є думки, що встановленням цього свята папи хотіли протидіяти святкуванню поганського свята люперкаліїв, який припадав якраз на лютий.

На Сході Стрітення почали святкувати за часів Юстиніана (близько 542 року). При кінці 541 року у Константинополі та його околицях дуже поширилась морова зараза, яка тривала близько 3-ох місяців. Щодня від неї вмирало від 5 до 10 тисяч чоловік. Незабаром до цієї біди прибавився ще й землетрус в Антіохії Сирійській, що також позбавив життя багато людей та завдав значних збитків. В цей час у Константинополі на свято Стрітення відправили торжественне богослужіння за порятунок від страшного лиха. Сталося чудо — біда відступила. В пам’ять цього чудесного визволення було постановлено відправляти литію.

Празник Стрітення завершує Різдвяні святкування. Він належить до дванадесятих і є Богородичним. Деколи його навіть називають «Стрітенням Пресвятої Богородиці».

Свято тісно пов'язане з Різдвом, тому що у ньому також ставиться наголос на Христовому воплочені. «Божеством, не залишаючи лона Родителя, Ти добровільно прийняв тіло...» — каже стихира на хвалитних, прославляючи і стверджуючи Христову Боголюдськість. «Радуйся благодатна, Богородице» — співаючи тропар Стрітення Церква не залишає без уваги й «Марію - небесну браму» — «бо з Тебе засяяло Сонце правди Христос Бог наш, який просвічує тих, що в темряві».

Різдвяний характер свята можна побачити і в обряді освячення свічок. З’явився він у Олександрії, папа Сергій запровадив його у Римі, а звідти цей звичай досить швидко перейшов до Єрусалиму та інших міст. Горюча свічка — це прекрасний символ «Сонця правди», що проганяє темряву гріху.

Отож, «Ходім і ми, щоб побожними піснями зустрінути Христа, і приймімо Його як спасителя, що Його бачив Симеон! Це той, кого Давид провістив, що говорив через пророків, що задля нас прийняв тіло і через Закон промовляв. Йому поклонімося» (Стихира на «Господи взиваю»).

Традиційно на Стрітення в церквах освячують свічки. «Посвячувати свічки на Стрітення – дуже глибокий символ сьогоднішнього свята. Бо, в ширшому значенні, богопосвяченою особою є кожен християнин. Кожен із нас повинен утілити в своєму житті Божі Заповіді. Кожен із нас, коли повинен зробити якесь важливе життєве рішення, повинен мати в руках світильник Божого Слова і Його Закону. Але, щоб побачити, куди йти, мету свого життя, слід зустріти живого Бога, який подається йому в руки».

Тропар, глас 1: Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяло Сонце правди — Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресіння.

Кондак, глас 1: Утробу дівичу освятив ти Різдвом твоїм і руки Симеонові благословив ти, як годилось, ти випередив і нині спас нас, Христе Боже, але утихомир у брані люд твій і укріпи народ, що його возлюбив ти, єдиний Чоловіколюбче.

Літургійний відділ ІФДС